ЛЬВІВСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ (1954-1993 РР.)

З метою поліпшення середньої медичної освіти в Україні у липні 1954 р. середні медичні школи реорганізовано у медичні училища. Базовою освітою поступово стає середня школа. Це дало можливість учням більш свідомо обирати майбутню професію, глибше опановувати спеціальні знання.

 З початку 1955 р. медичне училище заслужено стає базовим середнім медичним навчальним закладом на Львівщині, у жовтні 1955 р. до нього приєднали Львівське медичне училище № 3. Училище почало свою діяльність, маючи профілі: фельдшерський, акушерський, фельдшерсько-лаборантський, санітарно-фельдшерський, медсестринський; у 1963 р. відкрито фармацевтичне, у 1975 р. зуботехнічне відділення.

1970-1971 навчальний рік училище зустріло у новому просторому чотириповерховому корпусі. Тут розміщені п’ятнадцять добре обладнаних аудиторій, двадцять один кабінет, двадцять п’ять лабораторій, бібліотека з читальним залом, спортивний зал.

 У 1970 р. студенти, педагоги і всі працівники училища
відсвяткували новосілля у цьому корпусі

У 1975 р. Львівське медичне училище за високий рівень навчально-методичної роботи удостоїлось права бути школою передового досвіду в Україні.

В училищі діяли дві форми навчання – денна і вечірня. На денній навчалося близько 1200 осіб за такими профілями: сестринська справа загального профілю; сестринська справа із спеціалізацією з педіатрії; лабораторна справа; гігієна, санітарія та епідеміологія; стоматологія ортопедична. Без відриву від роботи навчалося понад 350 осіб – майбутніх медсестер і зубних техніків.

Практичні заняття проходили в головному корпусі училища і в навчальних кабінетах, що знаходяться в лікувально-профілактичних установах. Це максимально наблизило навчальний процес до умов, у яких доведеться працювати випускникам.

В училищі на той час працювало понад сто штатних викладачів, з них — три відмінники народної освіти: Х.Мазепа, Р.Олійник, Л.Цимар; тринадцять відмінників охорони здоров’я: Л.Диміна, Л.Живко, І.Ковалів, Л.Костащук, Л.Красиленко, О.Манастирська, Л.Новосад, С.Орібко, В.Прокопенко, Г.Романишин, Х.Шикула, М.Шегедин, Л.Юст.

Керівництво училища постійно дбало про створення і підтримання в педагогічному колективі належного морально-психологічного клімату, творчого духу, що сприяло зменшенню плинності кадрів. Про це свідчить велике число педагогів – ветеранів праці. Щедро і вміло протягом кількох десятиліть передають свої знання учням, охоче діляться з молодшими колегами своїм багатим досвідом ветерани училища Є.Головацький, Т.Гребенюк, Л.Живко, М.Зайченко, І.Ковалів, Л.Зіменковська, Л.Копчак, Л.Костащук, Л.Красиленко, Ш.Ліхман, Л.Новосад, Р.Олійник, С.Орібко, В.Прокопенко, К.Райко, Н.Саляк, О.Скакун, І.Смачило, Х.Шикула.

Серед випускників училища є і відомі науковці: А.Лаврик – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри шкірних хвороб Львівського медичного університету, Л.Лозюк – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту молекулярної біології і генетики АН України (м. Львів) та інші.

Слід відмітити, що Львівському медичному училищу щастило на директорів. Особливо вагомий внесок у його становлення і розвиток зробив директор Анатолій Михайлович Шершньов (1931-1992 рр.).

З 1959 до 1962 р. він працював директором Камінь-Каширського медичного училища, а з 1962 до 1967 р. – директором Самбірського медичного училища. У 1967 р. наказом Міністерства охорони здоров’я УРСР його було переведено у Львівське базове медичне училище. Досвідчений і знаючий лікар-педагог він паралельно викладав «Догляд за хворими з хворобами вуха, горла, носа», володів сучасними принципами і методами керівництва, вміло організовував і скеровував навчально-виховну роботу.

 За час його роботи значно зміцніла матеріально-технічна база училища, модернізовано навчальні кабінети і лабораторії. У 1970 р. побудовано новий корпус училища. З 1982 до 1987 рр. реконструйовано і переобладнано хімічні лабораторії, лабораторії гігієни харчування, комунальної гігієни, гігієни з технікою санітарно-гігієнічних досліджень, хімії, біології кабінети хірургії, педіатрії, анатомії, технічних засобів навчання, фізичного виховання, філософії, охорони праці, права, зуботехнічні лабораторії. У 1970 р. Анатолія Шершньова було нагороджено почесним знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР», у 1971 р. орденом «Знак Пошани», у 1980 р. – медаллю М.І. Пирогова «За заслуги в гуманній діяльності Радянського товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР», у цьому ж році одержав звання «Заслужений працівник охорони здоров’я УРСР». У 1973, 1975, 1977, 1979 рр. обирався депутатом районної Ради народних депутатів Залізничного району м. Львова. Принциповий і вимогливий до себе і колективу, він оперативно вирішував питання діяльності училища. При цьому демократичний, прислуховувався до думки колег по роботі, чим заслужив авторитет і повагу серед викладачів і учнів. У січні 1991 р. пішов на пенсію, а в грудні 1992 р. помер.

У березні 1991 р. на альтернативній основі переважною більшістю голосів директором училища було обрано Марію Броніславівну Шегедин, яка працювала тут з 1974 р.: до 1978 р. була викладачем терапії, у 1978-1981 рр. – завідувачкою однорічними курсами з підготовки медсестер для дитячих дошкільних установ, 1981-1987 рр. – базовим методистом, потім заступником директора з навчальної роботи. Віддаючи свої голоси за М. Шегедин, педагогічний колектив підтримав її програму відродження і розвитку національної середньої медичної освіти в Україні. Авторитет М. Шегедин як серед працівників училища, так і серед студентів, незаперечний. Їй притаманні почуття відповідальності за доручену справу, працелюбність, чесність і принциповість, творчість і людяність.

З одержанням Україною незалежності та самостійності (1991 р.) поряд з реформуванням державності та всіх галузей народного господарства гостро постала потреба в ґрунтовному оновленні змісту і системи вищої освіти, в тому числі і медичної.

З виходом Закону України “Про освіту” колектив училища взявся за нелегку, але благородну працю відновлення кращих традицій медичної освіти, запозичення досвіду передових країн світу, наближення вітчизняної системи підготовки медичних фахівців середньої ланки до міжнародних стандартів.
Це вимагало значних інтелектуальних і організаційних зусиль, але колектив гордий тим, що вони увінчалися успіхом.